Депутатка, поетеса, філологиня, або Кілька фактів про фемінітиви

Перейдімо одразу до суті :)

1. Для слов’янських мов вживання фемінітивів є звичним явищем. У словниках української мови можемо знайти, наприклад, слова: авторка, дописувачка, журналістка, лекторка, редакторка. На відміну від російської, в українській такі слова ніколи не були стилістично зниженими. Тому говорити про те, що їхнє вживання «ображає» жінок — недоречно.

2. Цікаво, що зазвичай активно використовуються назви в жіночому роді для низькокваліфікованих занять: прибиральниця, домогосподарка, покоївка, офіціантка. У той час як слова на кшталт професор, ректор, науковець, вжиті в жіночому роді, вважається, будуть звучати менш статусно. Проте це міф, нав’язаний традицією. Можливо, раніше це були «суто чоловічі» професії. Але з розвитком суспільства змінюється і мова 🙂

3. В українській мові є кілька суфіксів, за допомогою яких творяться фемінітиви: -К- (депутатка, викладачка, лідерка), -ИН- (продавчиня, мисткиня, фотографиня), -ИЦ- (мисливиця, речниця, засновниця), -ЕС- (поетеса, критикеса, пілотеса). «Ріжуть» слух? Це лише питання (не)звички 😉

4. Вживання більшості фемінітивів не є нормою, якщо вірити чинному правопису та словникам. І тут я змушена розповісти вам секрет 😉. Словники й правопис не встигають за розвитком мови. Лінгвісти та лінгвістки змушені слідкувати за змінами в суспільстві, за тим, як говоримо ми з вами, і вносити правки. Коли ж нарешті (після страшних мук) виходить нова редакція певного словника, виявляється, що в мові вже відбулися зміни: деякі слова застаріли, натомість з’явилися нові.

Тому не варто так беззастережно покладатися лише на словники 🙂. Вживати фемінітиви чи ні в розмовній та медійній сфері – поки що особиста справа кожної людини чи вибір редакції (для медіа ресурсів).

Я називаю себе «філологинею».
А як ви ставитеся до фемінітивів?